Михайла Старицького називали батьком українського театру, одним з корифеїв вітчизняної театральної сцени. Його знамениті рядки «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна!» стали народним надбанням. Йому належать переклади поезій Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича та багатьох інших світових митців. Більшість свого часу Старицький присвятив українському театру, вклавши всі сили та неабиякі кошти у його розвиток. Життя — дорога, і кожен обирає, куди звертати. Хтось іде на пошук легких грошей, як пройдисвіт цилюрник Голохвостий. Він не гребує брехнею, хитрощами та маніпуляцією чужими почуттями… («За двома зайцями») Хтось зберігає в душі та серці чесність і вірність ідеалам, як Маруся з Богуслава. Навіть страх смерті не здатен зламати її волю. («Маруся Богуславка») А хтось зважується на самопожертву, як Орися. Тендітна дівчина віддає своє життя задля порятунку інших. («Облога Буші») Бо правдиво: «життя що довга нива — на ній якраз спіткати можна все».